Замечательная статья.

Вы, маэстро, просто какой то Посохов Парафраза...

Да не моя статья, просто давно ее читал, а тут снова на глаза попалась.

Обещаю продолжение жыдоборческого литературоведения.

Вспомним и про вычеркнутые страницы нашей литературы.

"ЖЫДОЕДСТВО".

После того, как мы наехали на Ломоносова, призывавшего бороться с "академической жыдомордией и управленческими шишигами", стоит, на наш взгляд, немедленно отхлебнуть из едва ли не самого живоносного источника русской скоморошеской поэзии. Нужно приступить к теме Жыда и всего, что с ним связано. Крупнейшим специалистом по этой странной мифологической фигуре был, конечно, покойный В.В. Кожинов, умудрившийся построить на теме противостояния Жыда и Русского целую "Историю Руси и русского слова". Но он все ж относился к объекту своего исследования слишком серьезно. Мы же считаем все эти перезрелые трюфеля достоянием фабрики рециклинга и беремся за дело смело.

Еврейская проблема на Руси всерьез обрисовалась после реформы 1861 г. До того еврей был риторической фигурой, образом из серии "люди с песьими головами", "самоеды" и "амазонки", воспринимался в основном по евангельским переложениям для неграмотных. Но вот начался "капитализм", и с опытным в торговых делах евреем столкнулись по-настоящему. Тут, понимаете ли, речь зашла "об очень больших деньгах", зазвучали выстрелы, и, конечно, эти вооруженные разборки породили свою особую и неповторимую культуру. Странно, что ничего подобного не пишут сейчас о каких-нибудь мифических Чеченах (а почему?).

Тогда, в конце 19 в., стало очевидно, что внутри русского сознания происходит какое-то "страшное беспокойство". Что-то вдруг стало не так, появились какие-то предчувствия и признаки, совершенно непонятные и чуждые русскому миру. Проницательный Валерий Брюсов в 1899 г. выразил это настроение так:


В нашем доме мыши поселились

И живут, живут!

К нам привыкли, ходят, расхрабрились,

Видны там и тут.


То клубком катаются пред нами,

То сидят, глядят;

Возятся безжалостно ночами,

По углам пищат.


Утром выйдешь в зал, - свечу объели,

Масло в кладовой,

Что поменьше, утащили в щели...

Караул! Разбой!


Свалят банку, след оставят в тесте,

Их проказ не счесть...

Но так мило знать, что с нами вместе

Жизнь другая есть.


(Сборник "Третья стража (Tertia Vigilia)", 1898-1901)


Брюсов в данном случае был честен и прям. Он понимал, что такое странное ощущение "другой жизни" вполне комфортно для русского культурного сознания, и бояться его не следует. Свои "мыши" или, если угодно, "тараканы" должны быть у каждой цивилизации. Но общий "дискурсивный поток", выплеснувшийся через некоторое время, оказался менее разумным и немедленно соорудил приемлемый сказочный образ, назвав его, естественно, Жыдом. А как же еще-то?

Так или иначе, Жыд стал исключительно литературным образом. Подчеркиваю, Жыды не имеют к евреям никакого отношения, кроме случайного звукового совпадения названий, как американский космонавт-турист Тито не имеет отношения к диктатору Югославии. Тут русская маргинальная культура поработала на славу и сотворила образ Абсолютного Врага, который всюду проникает, подкапывает и крадет, все разъедает, отравляет и уничтожает. Думается, немало настоящих евреев с удовольствием почувствовали бы в себе все те способности, которые русская поэзия приписала Жыду. Но чего нет, того нет – не дано. Как, впрочем, среди тех же евреев нашлась бы и масса "антисемитов", которые такого вот Жыда безоговорочно бы осудили. Посему всюду мы пишем именно "Жыд", чтобы подчеркнуть мифологичность образа.

Отрывки, которые мы приводим ниже, больше всего поражают своей наивностью. Но, на наш взгляд, упустить такое разнообразие было бы непростительно. Все-таки поэтическая маргинальность отличается от скоморошества только одним – серьезным настроением.

Вот они, наши пациенты. Во-первых, некто, подписывавшийся псевдонимом Укол Ядовитый. Ничего о нем мы не знаем, знаем только, что он писал вот такие, к примеру, вирши:

Жыд

Есть пейсатая тварь,

Что козлом отдает,

Что заразу, угар

Революции льет,

Что обманом живет

На том теле страны,

Из которого пьет

Соки сын сатаны.

Эта тварь – Горбонос,

Жыд – пейсатый паук,

У которого нос,

Что клюв хищника – крюк.

(Журнал “Паук”. 1912. № 6, с.7.)

В том же благостном санатории побывал даже весьма известный поэт, фашист и футурист Николай Олейников, ни с того ни с сего сочинивший такое:

Жук-антисемит

Ножками мотает,

Рожками бодает,

Крылышком жужжит:

Жы-Жы-Жы-Жы-Жыд!

Жук-антисемит!

(Цит. по: “Пучина страстей”. Л., 1990)

Но самым большим приколом прошедшего столетия оказалось то, что маргинализм повел наступление на "классику", начав выдергивать оттуда целые куски и превращая их в агитки о Пришествии Жыда. Особенно почему-то не повезло Некрасову, народному поэту, мечтавшему накопить миллион (о нем мы расскажем отдельно). Например, стихоплет, прикрывшийся псевдонимом Запасный унтер, совершенно спокойно приватизировал кусок "Парадного подъезда":

Укажи мне такую обитель,
Я такого угла не видал,
Где бы Жыд – вековечный грабитель
Христианскую кровь не сосал.

(Из стихотворения “Русским орлам”. “Вече”. 1907. 16 янв.)

Уходил в небытие "век высокой литературы". Кончался великий балаган. Декорации, к счастью, начали растаскивать. Мужик понес с базара Белинского и Гоголя, научился читать и вспомнил об Абсолютном Денотате Патриотического Дискурса (термин К.Крылова), то есть о Жыде. Зазвучал утробный, низкий и клокочущий глас народа. Вообще, стало казаться, что вся идиотская "русская классика" существовала только ради того, чтобы послужить основой для жыдоедских упражнений. Баррикады антисемитизма строились с помощью обломков "Задушевного слова" и "Родной речи". Поэт по кличке С.К. (не путать с современным писателем-фантастом и директором школы Сергеем Красиковым, который ныне так подписывается на разных форумах) тоже написал поэму, и назвал ее – угадайте, как? – хе-хе, "Кому на Руси жить хорошо":

Живет вошь и на поясе,
Живет вошь и на волосе,
Живет и на головушке,
Живет и на портах,
Так и Жыдок парахатенький,
Везде живет
И всех сосет

(Из поэмы “Кому на Руси жить хорошо” (!!!). Казань, 1906)

Вполне веселые стишки сочинил некто по имени Нигречок, явно думавший о песенной основе стихсложения.

У нас, на Матшуке Руси,
Куда ни оглянись –
Жыды, ну точно, как клопы
Повсюду развелись.

Вонюч и клоп, вонюч и Жыд –
Ведь это не секрет…
Клоп кровь сосет, сосет и Жыд –
То знает целый свет.

(Из стихотворения “Клопы и Жыды”. “Вече”. 1907. 19 июня)

А после того, как сам "народ" пробубнил о своем насущном, в дело бросились и более крутые личности, в частности, депутат Думы Пуришкевич, от упражнений которого на сей счет веет даже некоторой образованностью (сразу видно, что Ницше он читал):

Им нет конца, они снуют без счета:
В лесах заглохшая тропа,
Степь, выси гор, зеленый низ болота
Хранят следы еврейского клопа!

(Из стихотворения “Жыды”. “Вече”. 1909. 28 июля)

Процесс маргинализации дискурса и общей шизоредукции языка шел весьма быстро. Стало ясно, что не за горами и Великая Черносотенная Революция. Горожанин, наконец, просёк, что творится за окном, наточил топор и смазал салом воскресные сапоги. Уже к началу мировой войны русская народная толща культурно была готова к тому, чтобы отвоевать источники капиталистического дохода как у вяло-тухлого романовского государства, так и у традиционных рыночных конкурентов. Будем честными, созданный пиитами образ Жыда очень-очень возвышал русского человека, создавая иллюзию, что противостоит он, русский, не недалекому греховоднику Фроиму Грачу или суетливому Абрашке Кукольнику, который успел перекупить акциз раньше Ваньки, а некоей ужасной и заоблачной фигуре, причем даже с хвостом и рогами. Тем временем языково-литературный Жыд совершенно потерял национальный облик (в сущности, шизоредукция вступила во вторую фазу, вышла на круг более высокого порядка, расширив круг своего главного понятия), и теперь какой-нибудь Г-в мог спокойно писать такое:


В нашей Матушке Руси
Множество Жыдов –
Мерзких паразитов,
Пьющих нашу кровь

(Из стихотворения “Паразиты”. “Гроза”. 1912. 25 янв.)

И все уже всё прекрасно понимали – что речь не о евреях, а просто о "мерзких паразитах", в число коих каждый заносил своих личных врагов. Однако у "черносотенной волны" не было своего философа, и построить минимально приемлемую политическую программу не удалось. Результат оказался печален: во-первых, настоящие евреи сильно испугались и в конечном счете поддержали большевиков, как спасителей от погромов (и, как обычно, просчитались), а, во-вторых, к моменту падения романовского государства народ был полностью дезориентирован. Он понимал, что надо идти бить Глобального Жыда, но все "вожди" показывали в разные стороны. Эталонный Жыд для Бития при ближайшем рассмотрении (в 1917 г.) обнаружен не был, и растерявшаяся нация в один прекрасный день в полных непонятках обнаружила у себя на шее Ленина со товарищи. Жалкие попытки провозгласить именно его Главным Жыдом успехом не увенчались. Потом ленинцы, отточившие свой специфический язык в газетных дискуссиях, дали возможность новому литературному ядру сложиться (под дулами чекистских револьверов, разумеется), но при этом они черпали многое у "черносотенной волны". Где-то к 1929 г. новая парадигма русской литературы и русского языка окончательно окостенела. А сам Жыд, как мифологическая фигура, оказался заперт в подвал на долгие годы. Ныне эксклюзивным держателем прав на него мы считаем Юдика Шермана, сумевшего вывести образ Жыда из унылого гетто серьезности. Все остальные попытки писать на эту тему отдают пошлостью и эпигонством.

Замечательная статья приоткрывает нам завесу тайны над происхождением Петушиной Хаты и неразрывной ее связи с историей мирового украинства.

"Народна правда" Історія Статті
Теукри – скіфи – арії – українці єгиптяни нащадки українців Христос народився раніше ніж ми думаємо


Христос і Нефертіті
Kolechkin | 2.11.2008 11:53

Сучасні археологічна та історична науки (В. Клочко, Л. Васильєв, С. Козлов) довели, що Трипільсько-арійська українська цивілізація (VІ-ІІ тис. до н. е.) є материнською по відношенню до класичних цивілізацій Індії (Арьяварта), Туреччини (Троя і Каппадокія), Сирії (Фінікія), Кіпру, Італії (Сардинія), Греції (Крит), Лівії та Єгипту.

Реальне життя – "крутіше" за сценарій фантастичного фільму.

Автор.

Аналіз стародавніх еллінських та римських карт засвідчив, що після створення українського Трипілля (VІ-ІІІ тис. до н. е.) в Азії, Африці та Європі з часом з"явилося чимало географічних назв з аналогічною назвою: штат Тріполі в Індії (І тис. до н. е.), міста Тріполіс у Туреччині (І ст. н. е.), Сирії (І-ІІ ст. н. е.), Лівії (ХІІ ст. н. е.), на Мальті (ХІІІ ст. н. е.).

А ще процитуємо римського історика Помпея Трога (І ст. до н. е.): "Скіфське плем"я завжди вважалося найдавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...".

Теукри – скіфи – арії – українці

Безумовно, П. Трог не міг не знати праці Геродота "Терпсихора", в якій "батько історії" прямо називає скіфів-георгіїв "нащадками древніх і славних теукрів".

Не міг не знати й те, що Теукром (за Геродотом) звали першого царя Трої (3100 р. до н. е.), нащадки якого (Еней та його внуки Рем і Ромул), за свідченням Тита Лівія (І ст. до н. е.), заснували величний Рим. Та й загалом римляни троянців так і звали – Teucrі!

Але троянці-теукри заснували не тільки Рим. Іспанське місто Понтеведра, згідно з легендами, теж було засноване троянським царем Теукром. А одна з мальовничих площ цього портового міста й досі називається площею
Теукро (Teucro)!

Пригадаємо також і "батька географії" Страбона, котрий писав про теукрів, які, за його словами, походять з Криту (крито-мікенська цивілізація. – В.Б.).

Цих самих теукрів чимало вчених ідентифікують з тьєкер (одне з племен "народів моря"), котре, згідно з даними єгипетського папірусу Вен-Амона, населяло біблійне (дорійське. – В.Б.) місто Дор (нагадаємо, що дорійці прийшли до еллінської Спарти з території України)!

У давньоіндійському епосі "Махабхарата" не раз зустрічається ім"я верховного жерця Шукра, який теж "чомусь" спілкувався санскритом.

Теукроса Вавилонця згадують перські хроніки ІІІ ст. н. е. Книга цього жерця з астрономії за наказом царів Сасанідів була перекладена із санскриту перською державною мовою. Про це пише Філіп Гюіз у своїй праці "Древня Персія", котра вийшла 2002 року в Парижі.

Останній також відзначив, що в доісторичну епоху Персією правила древня династія Кеянідів, які царювали і в Самарканді. Те саме ім"я мав і один з єгипетських фараонів – Киян.

Якщо додати, що династія Кеянідів (у тому числі герой іранського епосу Рустам) належала до саків/скіфів, вимальовується надзвичайно цікава картина!...

Можливо, саме тому З. Рагозіна у книжці "История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы" (1903 р.) однозначно зазначає, що скіфи є предками українців.

Це підтверджується і працями С. Наливайка, котрий дійшов аналогічних висновків після дослідження староіндійських текстів, написаних мовою аріїв, про яку йшлося вище.

У свою чергу, російський сходознавець Л. Васильєв у своїй фундаментальній "Истории Востока" (1998 р.) довів, що "арії вийшли у ІІ тис. до н. е. з берегів Дніпра". А це, як відомо, і досі є територією проживання українців.

Отже, ми маємо всі історичні, археологічні, філологічні та релігійно-міфологічні підстави вивести логічний ланцюжок становлення і трансформації українського етносу: "теукри – скіфи – арії – українці", а саму назву народу "українці" віднести щонайменше до кінця ІV тис. до н. е.!

Наше відлуння в Єгипті

Історична традиція стверджує, що назва Єгипту походить від грецького слова Ейгюптус, яким спочатку іменували храм [size=200]Хет-ка-Птах – Палац Духу Птаха, котрий з часом дав своє ім"я єгипетській столиці (Мемфіс/Каїр), а згодом – і всій країні.[/size]

Той храм і фортецю навколо нього збудував у 3100 р. до н. е. цар першої загальноєгипетської держави Менес (чи не від пеласгійсько-лелегського слова мена/міна – тобто купець, міняла?), за якого в Єгипті почалося літописання. Фараони, які змінили Менеса на єгипетському троні, за свідченням Олега Крижанівського, теж мали "чомусь" неєгипетські прізвища.

Зауважимо також, що назва головного єгипетського храму Хет-ка-Птах звучить дуже вже по-українські: Хата-Птаха. А вихідці з української Аратти – пелазги/лелеги мали тотемом білого птаха – лелеки.

За свідченням Страбона, лелеги (які разом з пеласгами та еллінами заклали основу грецького етносу) були кочівниками і "скрізь, де вони просувалися, залишали кургани". Отже, виходячи з опису "батька географії", лелеги – дуже схожі на скіфів!

Судячи із зображень на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона), єгипетські цариці того часу були білявками з голубими очима. Крім того, варто зауважити, що там у чималій кількості зустрічається тризуб (нині – малий Державний Герб України).

Але й це не все! Як свідчить російський історик Е. Церен, у тогочасному Єгипті виникає архітектурний стиль, побудований на імітації в камені дерев"яних стовпових і шатрових конструкцій, характерних для ямної археологічної культури – саків!

Нагадаємо, що саками у стародавніх Україні, Персії та Індії звали представників скіфського племені! В українському Криму, як відомо, й досі стоїть місто Саки, яке, безумовно, має тисячолітню історію!

Зрозуміло, що після втрати предками українців влади в Єгипті архітектурний і мистецький стилі істотно змінюються. Зокрема, зникають мотиви імітації дерев"яного домобудування, зникають із храмових малюнків воїни арійської зовнішності з "оселедцями", не стає там і портретів фараонок-білявок...

Повертаючись до біблійних народів моря, слід зазначити, що серед них виокремлюють дорійців (оріїв), критян (теукрів), лелегів (пелазгів) та ін. На Полтавщині, між іншим, лелек і досі називають лелегами (згадуються у єгипетських та єврейських священних книгах, у тому числі в Біблії), а на Чернігівщині й досі стоїть древнє місто Мена.

У перекладі з санскриту мена означає риба. Перші християни, яких на першому етапі існування християнської церкви переслідувала Римська імперія, "чомусь" своїм символом теж вибрали рибу. Намалювавши рибу на своїй руці, вони показували цей символ як перепустку на катакомбні богослужіння, за участь в яких можна було запросто стати жертвою хижих звірів на арені Колізею...

Як вважає І. Кузич-Березовський, друга праукраїнська хвиля проявилася в Єгипті у ІІ тис. до н. е. у вигляді двох правлячих династій: XV – Великі Гіксоси та XVІ – Малі Гіксоси.

Це підтверджується і поверненням на зображення пірамід (гробниця фараона Херемхеба, ІІ тис. до н. е.), портретів воїнів, дуже схожих своїми "оселедцями" на трипільців-аріїв (ІІІ тис. до н. е.), дружинників переможця Хозарії – князя Святослава (ІХ ст.) та українських козаків (ХІV ст.).

Загалом етнонім гіксоси єгиптологи перекладають як володарі чужоземних країн. Тож з яких таких чужоземних країн прибули ці володарі до Єгипту?

Найкраще про це скажуть імена киянської династії фараонів-гіксосів: Киян (з міста Київ?), Шишак (з полтавського міста Шишаки?), Любарн, Гузій, Мина (з чернігівського міста Мена?), Вусирод, Гор (з черкаського міста Городище чи хмельницького міста Городок?), Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир.

З якого регіону України походили роди цих фараонів Єгипту, не так вже й важливо, але те, що їхні імена мають українське коріння, це – факт!

В. Янович вважає, що гіксоси були саками (гіг саки – великі саки), а С. Березанська ідентифікує саків із представниками так званої ямної археологічної культури, які домінували в Україні у ІІІ-ІІ тис. до н. е.

На рубежі XVІІІ і XVІІ ст. до н. е. вони захопили Нижній Єгипет, де створили потужну племінну державу і збудували свою столицю – фортецю Аваріс, яку поєднали 625-кілометровим захисним муром з фортецею Геліополь. Але через 260 років гіксоси втратили контроль над Єгиптом...

Загадкові і древні копти: Їсус Христос був верховним жерцем Єгипту при фараоні Менесі?

Відомий єгиптолог Ж.-Ф. Шампольон (1820 р.) свого часу із здивуванням помітив, що мова корінного єгипетського етносу – коптів (утворився шляхом змішування африканських племен кушанів, шумерів та інших праукраїнських племен у VІ-ІІІ тис. до н. е.) дуже споріднена із староскіфсько-сколотською мовою. Лише оволодівши мовою коптів, він зміг розшифрувати зміст древніх єгипетських папірусів!

Дослідник з Одещини Петро Гарачук (Анан"їв) помітив, що лише в коптській, староукраїнській та еллінській мовах є такі літери і звуки, як Ж, Є, Ї та Щ. До того ж коптська й українська мови мають однакову кількість літер у своїх абетках – по 32 тощо. Зрозуміло, такі "збіги" є серйозними підставами для висновків, що ці писемності і мови народжені одним народом!

На думку П"єра дю Бурге, який написав книжку "Копти" (Софія, 2006 р.), "копти – це чисто і просто єгиптяни". Він, зокрема, зауважує, що їхнім головним храмом є храм Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah) у Мемфісі. Той самий храм, який був збудований фараоном Менесом на межі ІІІ тис. до н. е. і який дав назву Єгипту!

Нагадаємо, що копти відрізняються від арабів, які захопили Єгипет у середні віки нашої ери. Вони мають світлішу шкіру і, як свідчить Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона, відзначаються особливими бюрократичними талантами і "заповнюють собою всі єгипетські канцелярії", успішно займаються землеробством, ремеслами і торгівлею.

Уже багато століть копти (як свого часу євреї та українці) не мають своєї державності, хоча їх налічують 7 мільйонів в Єгипті і понад мільйон по всьому світу. За довгі роки бездержавності ці корінні єгиптяни практично втратили свою мову і в побуті розмовляють арабською, а мова предків залишилася лише в богослужіннях.

Вони мають свого папу, а своїх священиків, за свідченням І. Кузич-Березовського, готують в українських семінаріях у Канаді. Якщо подивитися на коптський символ життя, викарбуваний у VІ ст. на стіні одного з коптських храмів, то він дивовижно схожий, як свідчить В. Мойсеєнко, на берегинь українців.

"Чомусь" на своїх іконах копти дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії – Менаса і Христа.

Запитаємо себе: і чому це Мене (а) с і Христос зображені на одній і тій само коптській іконі? Погодьтеся, це не дуже логічно, розміщувати на одній іконі людей (богів?), що жили з інтервалом у три тисячі років!

Зазвичай на іконах відображають людей (богів) з однієї епохи. Якщо це так, тоді Їсус Христос (саме через коптсько-українське "Ї") жив щонайменше на три тисячі років раніше і міг бути верховним жерцем храму Бога Птаха при царі Менесі?!.

Хоча, ймовірно, згадана ікона символізувала певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса – до Їсуса Христа. Але в будь-якому разі цілком зрозуміло, що зв"язок Менес-Христос має, безумовно, коптську природу!

І ще одне. "Чомусь" коптський ієрогліф анх (символ життя) зливається з іменем Христа. Якщо вже цей символ/ім"я потрапив до абетки, ясно, що він має багатотисячолітню історію!...

Промовистий факт: найпопулярніше чоловіче ім"я в сучасних коптів – Менас! І це ім"я дивовижно збігається з ім"ям Менаса – першого царя об"єднаного Єгипту!

Повертаючись до церковних справ, відзначимо, що у коптів велику повагу "чомусь" має зображення кінних святих.

Але якщо згадати, що гіксосам/скіфам удалося підкорити у ІІ тис. до н. е. Єгипет – завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї (яких не знали африканські аборигени), – то розшифровка цієї таємниці лежить на поверхні: скіфи – вони і в Африці скіфи!

До речі, дослідники коптської культурно-релігійної спадщини помітили, що на їхніх іконах, які містять зображення кінних "християнських святих", намальовано шпори. Але ж візантійська кіннота не використовувала шпор. Це – скіфський винахід! Така ось цікавинка: на "християнських" іконах коптів зображено "язичницькі" святі "скіфської національності" – чи не дивина?!.

Ця маленька дрібничка може бути розгадкою великої таємниці, чому візантійські імператори так жорстоко (аж до фізичного знищення і взаємних анафем) переслідували коптський народ, який, судячи з усього, дав світові Їсуса Христа!

Можливо, тому, що в таємних келіях "візантійського відділу пропаганди та агітації" вже готувалася спецоперація "Біблія" (приблизно V ст. н. е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого Сина, якого до того ж зробили молодшим на три тисячі років?...

Якщо це так, тоді так звана "наша ера" має розпочатися на межі ІV-ІІІ тис. до. н. е. і повинна бути прив"язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христа, котрі належали до обраного Богом народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти, "ну дуже схожі" (за Страбоном) на скіфів, котрі, за словами римлянина Помпея Трога: "...завжди вважалися найдавнішими, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...". Отже, як писав поет: "Так, скіфи ми!...".

Нефертіті – з роду жерців міста Коптоса

Чи знаєте ви, що єгипетських принцес у стародавні часи за кордон заміж не віддавали. Мотивація прозаїчна: за традицією, чоловік старшої доньки попереднього фараона ставав новим фараоном.

Фараон Аменхотеп ІV/Ехнатон (1364-1347 рр. до н. е.) цю традицію зруйнував. Він одружився на красуні Нефертіті, котра не була дочкою Аменхотепа ІІІ. Але для нас у цій ситуації важливе інше.

Як свідчать єгипетські хроніки, цариця Нефертіті, чий неперевершений образ – поряд з образами пірамід та посмішкою фараона Тутанхамона (її зятя) – став символом Древнього Єгипту, народилася в древньому (вже на ті часи) місті Коптосі!

Аменхотеп ІV порушив династійну традицію престолонаслідування. Він змінив ставку з чорножрецької релігії Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а себе проголосив Божим Сином – АнхАтоном (AnkhAton).

Зверніть увагу на першу частину імені цього фараона – це ж коптський ієрогліф анх (символ життя), який "чомусь" зливається з іменем Христа! Ще одна революційна загадка історії, достойна імені цього царя-реформатора!...

Усе було добре, але в Нефертіті народжувалися лише дочки – аж шість! Можливо, це, а можливо, інтриги жерців Бога Амона призвели до того, що згодом її місце займає цариця-дублерка з того ж царського дому фараона Ехнатона.

Її ім"я нам теж здається глибоко символічним – Кія! Спочатку її політична кар"єра видається не менш вражаючою, ніж у Нефертіті. Вона народжує Тутанхамона і стає другим, або молодшим, фараоном!

Але фінал – такий само. Хто-хто, а жерці-чорнокнижники чудово зналися на інтригах. Так само, як і на отруті, якою, подейкують, зрештою, нагодували й АнхАтона... Експеримент з однобожієм довелося відкласти на півтора тисячоліття...

Насамкінець хочемо звернути увагу наших читачів, що в Єгипті існує одне місто Каїр (колишній Мемфіс), де розташовано найвідоміший коптський храм Хет-ка-Птах. В Україні було і є нині щонайменше п"ять населених пунктів, котрі мають назву Каїр (Миколаївська, Одеська і Херсонська області).

В Єгипті є одне місто з Коптос. В Україні – Коптіве (Донеччина), Коптівидівка (Житомирщина), Коптівичівське (Київщина), Коптів (Полтавщина), Коптівка (Харківщина), Копти (Чернігівщина).

Хтось, можливо, скаже: "Випадковість"!... Але, враховуючи лінгвістичну, релігійно-міфологічну та етнічну спорідненість предків коптів і українців, ви в це повірите?!.

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету "Україна", голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.

http://narodna.pravda.com.ua/history/490d78899993f/

Там товарищ Стукаченко возникает, не нравится ему историческая правда.

Я предлагаю всем поддеоржать публикатора и всюду всем говорить про духовные истоки украинства в Хате Птаха, по русски - в Петушиной Хате.

Весьма прикольный бред конченного наркомана от украинского национализма, и Притуловский сайт - весьма подходящее место для размещения подобных изысканий!

:-) Поддерживаю! Трипольцев - под шконку!

Петухи в коментах отжигают!

andri | 2.11.2008 12:50
Ви що? Класна стаття! Саме так потрібно подавати історію у школі. Невже ви не розумієте, що це підвищує національну свідомість українців, їх значення у творенні історію. Наведені конкретні факти.

Kolechkin | 2.11.2008 13:04
Улас Золотоноша:
Чому паплюжиться? невже це погано, що наші нащадки творили історію. Чому ми повинні вірити в те, що говорить сьогоднішня офіційна історія? Це велике відкриття через роки буде сприйняте українцями. І коли ми повіримо у себе, лише тоді ми змінимо Україну. Добре, що цю статтю опублікувала газета "Голос України". Прочитавши її я вирішив, що потрібно щоб якомога більше людей її прочитало. Я буду вдячний за Ваші відгуки.

ANONIM | 2.11.2008 13:25
Шановні в цій праці ссилаються на серйозних авторів... Так що непотрібно тут...

ANONIM | 2.11.2008 17:32
До Ekain:

не варто так різко, це золотоноша (брат хандусенка, ну і компанію ви собі найшли) може собі позволити Шилова паплюжити, а вам не годиться брати їх в лапки. А навпаки спокійно без лапок, може тоді комусь на щось і відкриєте очі, а може і самі щось побачите.

Я вам скажу з власних дослідів про те, що напр. нім. мова походить від укр. мови. Це видно коли порівнювати давні дієслова, замітьте не іменників. Це потім, коли в них був розквіт (практинчно недавно) ми перейняли деякі від них, суто повязаних з індустріалізацією.

А пол. і рос. мови (також на базі власних дослідів) мають більше спільного ніж здається, де укр. мова виступає для них як мама.

Іван
Відповісти | З цитатою
ANONIM | 2.11.2008 17:32
продовження

для когось це може бути культурно-інформаційний шок в наслідок радянсько-московського минулого (вони і зараз не лікуються та й не хочуть, і мають слабе місце, не мають совісті), а для когось реальність.

А взагалі, собі про своє-добре розповідати на основі фактів це супер інструмент для мотивування, яким повинна володіти кожна сильна людина. Стаття виконує цю функцію, бо має деякі факти, може і не всі. Ось на них і концентруйтесь без лапок, при цьому згадайте також і про факти. Тим ви зробите добру справу для очищення або викриєте самообман. Це як на мене

Іван

Ага, а хатха- йога, это хатка с йодом -медпункт у праукров! :-)

сибиряк

Не скажи. Клоуны как раз виноваты, причем весьма и весьма. Если бы у них была хоть капля порядочности, они бы ТАК рубить бабло не стали бы. А так получается резонансный контур с положительной обратной связью.
Кстати, показатель. Поддерживающие этот бред - либо без мозгов, либо потенциальные (а то и действующие) стукачи и предатели.

Если бы я ранее не посещала Фразу, то решила бы что у кого-то поехала крыша...
Или у ANB, предложившего эту изюминку, или у Masana, ее поставившего, или у меня, по ее прочтении...
О авторе этого... изыскания я не говорю. Там крыша не врожденная, а благоприобритенная.
А вообще это больше похоже на анекдот.

В автобусе. "Рыбонька, - обращается мужик к молодой даме, - передай, пожалуйста, деньги водителю."
Дама начинает соображать: рыба - это щука, щука - это зубы, зубы - это собака, собака - это...
"Товарищи, он меня сукой обозвал!!!"

Веста, тут такая фишка - КАЖДЫЙ СТАВИТ МАТЕРИАЛ САМ. Не так, как на Фразе, с личного соизволения Кустова.
Иногда, может быть, правятся шрифты, ну или там пустоты излишние, чисто для наглядности материала, но НИ ОДНОГО СЛОВА НЕ ВЫКИДЫВАЕТСЯ.

До конца так и не дочитал...
Когда очередной раз вылез из-под стула и вытер слёзы, смех душил меня снова и снова.
Хата-Птаха - это сильно. Очень сильно, мужики. Я опять пацтулом!

А ладно,раз пошла такая пьянка!

Хэллоуин - на самом деле в ранешние времена назывался "Хохлоуин". А на тыкве, с вырезаной маской хохлобога Дрющщенко,верх красился в блакитный колор. :-)

Ошибаетесь, коллега.
Не верх в голубой красился, а низ и больше задняя часть.
Поэтому и флаг такой и называются - ХОХЛОПИДОРЫ.

Ну не символист я,не символист! :-)

В статье промелькнуло отождествление евреев-коптов-украинцев.
Все правильно! Моисея Моисеем потом отделившаяся ветвь хохлов назвала.
А до того, он был Мышком, пракозаком. Пошел за Дунай и заблудился в Египте. С толпой народа. Потом - часть свалила обратно, а часть - стала евреями.
Не зря же говорят: "Там, где прошел хохол - еврею делать нечего".
Явная семантическая связка с еврейцами.

На" перкуссиях" играли на древнем празднике укров "перекусоне"! Основнным сюжетом праздника,являлось состязание укров в смелости и силе, а именно поедании как можно большего числа продуктов,либо перекусании оных. :-)